Нормативні документи

Нормативно-правове забезпечення навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах

Суми 2017

Закони України

–              Закон України «Про загальнусереднюосвіту»від 13.05.1999

№651-XIV (зі змінами)
від 21.06.2001 № 2558-ІІІ

–              Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»

–              Закон України «Про волонтерський рух» від13.04.2009№ 4345

–              Закон України від 23.05.2017 № 2053-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг»

Укази Президента України

–                        Указ Президента Українивід 17.04.2002 № 347/2002
«Про національну доктрину розвитку освіти»

Постанови Кабінету Міністрів України

–            Постанова Головного санітарного лікаря України від 14.08.2001
№ 63 «Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу»

–                        Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2005№ 1312«Про невідкладні заходи щодо запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти»

–                        Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796«Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності»

–             ПостановаКабінету Міністрів України від 27.08.2010 №777 «Про затвердження Положення про освітній округ»

–            Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №788«Про внесення зміни до пункту 4 Порядку здійснення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів»

–             Постанова Кабінету Міністрів Українивід 27.08.2010 №779 «Деякі питання організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладаху зв'язкузпереходом на 11-річний строк навчання»

–                        ПостановаКабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1392 «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти»

–             Постанова Кабінету Міністрів України від 9.08.2017 № 588 «Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»

Накази Міністерства освіти і науки України

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.05.1999 № 139 «Про затвердження Положення про бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу Міністерства освіти України (зі змінами)»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.09.2000 № 434 «Про затвердження Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.02.2001№ 45 «Про затвердження положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 27.03.2001 № 159 «Про затвердження Примірного положення про раду загальноосвітнього навчального закладу»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001№ 563 «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 31.08.2001
№ 616 «Про затвердження положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.04.2002 № 284«Про затвердження Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.12.2002 № 732 «Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.02.2002 № 128 «Про затвердження нормативів наповнюваності груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.08.2002№ 456 «Про затвердження Положення про групу продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.05.2004 № 407 «Про затвердження Положення про кабінет інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій навчання загальноосвітніх навчальних закладів»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.07.2004 № 601 «Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.03.2005 № 178 «Про затвердження Примірного положення про порядок звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів перед педагогічним колективом та громадськістю»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 02.08.2005 № 458 «Про затвердження Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах України»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.02.2006 № 90 «Про затвердження Положення про малу академію наук учнівської молоді»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.06.2006 № 489 «Про затвердження змін до Положення про класного керівника навчальним закладом системи загальної середньої освіти»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.08.2007 № 730 «Про затвердження Правил безпеки під час занять у навчальних і навчально-виробничих майстернях навчальних закладів системи загальної  середньої освіти»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.04.2008 № 319 «Про затвердження Інструкції про переведення та випуск учнів (вихованців) навчальних закладів системи загальної середньої освіти»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 03.06.2008№ 496 «Щодо Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.11.2008 № 1008 «Про невідкладні заходи щодо збереження здоров’я учнів під час проведення занять із фізичної культури, «Захисту Вітчизни» та позакласних спортивно-масових заходів»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.07.2009
№ 518/674 «Про затвердження інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.06.2010 № 521 «Про затвердження Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 15.11.2010№ 1085 «Про затвердження правил безпеки під час проведення навчання з біології в загальноосвітніх навчальних закладах»

–    Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України                           від 22.09.2011 № 1099 «Про затвердження Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади, турніри, конкурси з навчальних предметів, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт, олімпіади зі спеціальних дисциплін та конкурси фахової майстерності»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 31.10.2011 № 1243 «Про основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів в загальноосвітніх навчальних закладах»

–    Наказ Міністерства освіти і науки Українивід 14.12.2012
№ 1423«Про затвердженняПоложення про навчальнікабінети з природничо-математичнихпредметівзагальноосвітніхнавчальнихзакладів»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 16.07.2012 № 992 «Інструктивно-методичних матеріалів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності у навчально-виховному процесі»

–            Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.12.2012 № 1423 «Про затвердження Положення про навчальні кабінети з природничо-математичних предметів загальноосвітніх навчальних закладів»

–            Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 01.02.2012
№ 1/9-72 «Про затвердження форми первинного обліку №1-ОМК «Особова медична книжка» та інструкції щодо порядку її ведення»

–    Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.03.2013 № 1239 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності»

–              Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.07.2013 № 1239 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності»

–              Наказ Міністерства освіти і науки України  від 01.08.2013№ 1059«Про затвердження Положення про національну систему рейтингового оцінювання загальноосвітніх навчальних закладів»

–              Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.08.2013 № 1176 «Про затвердження галузевої Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти»

–              Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.10.2013 № 1456 «Про затвердження Концепції профільного навчання у старшій школі»

–              Наказ Міністерства освіти і науки України від 30.01.2015 № 67 «Про затвердження Порядку державної атестації дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів»

–            Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.02.2015
№ 187«Провнесення змін до Положення про похвальний лист «За високі досягнення у навчанні» та похвальну грамоту «За особливі досягнення у вивченні окремих предметів»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 08.04.2015№412 «Про затвердження інструкції щодо ведення класних журналів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 12.01.2016 № 8 «Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України вiд 22.06.2016 № 704 «Про затвердження Типового переліку засобів навчання та обладнання навчального і загального призначення для кабінетів природничо-математичних предметів загальноосвітніх навчальних закладів»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України вiд 14.07.2016 № 826«Про затвердження навчальних програм для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.09.2016 № 36/247 «Про запровадження дорожної карти впровадження хмарних сервісів у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів України»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України Українивід 26.01.2017№100 «Про підготовку в 2017 році до проведенняміжнародногодослідженняякостіосвіти РІSА-2018 в Україні»

–         Наказ Міністерстваосвіти і науки Українивід13.03.2017 №369«Про затвердження положення про екстернат у загальноосвітніх навчальних закладах»

–                  Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.04.2017№601 «Про проведення в 2017 роціпілотногоетапуміжнародногодослідженняякостіосвіти РІ8А-2018 в Україні»

–                  Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 799 «Про внесення змін у додатки до наказу Міністерства освіти і науки України від 22.04.2014№ 504»

–                  Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 №804 «Про оновлені навчальні програми для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.06.2017№ 841 «Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад і турнірів з навчальних предметів у 2017-2018 навчальному році»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.06.2017 № 369«Про призначення стипендій Кабінету Міністрів України»

–                Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 26.06.2017
№ 709 «Про визнання такими, що втратиличинність, Державні санітарні правилата норми «Влаштування і обладнаннякабінетівкомп’ютерної техніки внавчальних закладах та режим праціучнів на персональних комп’ютерах»ДСанПіН 5.5.6.009-98»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.07.2017№ 995 «Про типові навчальні плани для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів»

–                Наказ Міністерстваосвіти і науки Українивід11.07.2017
№ 1015«Про внесеннязмін до деякихнаказівМіністерства освіти і науки України»

–      Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.07.2017 № 1021 «Про організаційні питання запровадження Концепції Нової української ніколи у загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня»

–      Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.07.2017 № 1028 «Про проведення всеукраїнського експерименту на базі загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.07.2017№ 1081 «Про затвердження Типового навчального плану для дітей з інтелектуальними порушеннями помірного та тяжкого ступеня (початкова школа)»

–      Наказ Міністерства освіти і науки України від 02.08.2017 № 1112 «Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад і турнірів з навчальних предметів у 2017-2018 навчальному році»

–                Наказ Міністерства освіти і науки України від 08.08.2017№ 1127 «Про затвердження плану заходів Міністерства освіти і науки України щодо розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2020 року»

Листи Міністерства освіти і науки України

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 04.12.2006
№ 1/9-757 «Щодо створення належних та безпечних умов життєдіяльності  учасників навчально-виховного процесу, недопущення випадків травматизму на уроках фізичної культури та позакласних фізкультурно-оздоровчих заходів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 29.10.2007 № 1/9-651 «Про обсяг і характер домашніх завдань учнів загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 06.02.2008№ 1/9-61 «Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 26.04.2012«Про інструктивно-методичні матеріали«Безпечне проведення занять у кабінетах природничо-математичного напряму загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 26.04.2013 № 1/9-305 «Про використання інструктивно-методичних матеріалів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності у навчально-виховному процесі»

–         Лист Міністерства освіти і науки України від 17.07.2013№ 1/9-498«Про використанняінструктивно-методичнихматеріалів з питаньрозробленняінструкцій з безпекипроведеннянавчально-виховногопроцесу в кабінетахприродничо-математичногонапряму»

–      Лист Міністерства освіти і науки України  від 11.09.2015 № 1/9-532 «Вимоги щодо ведення класного журналу в 1-4 класах загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017№ 1/9-315 «Про структуру 2017-2018 навчального року та навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 03.07.2017 № 1/9-362 «Про перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих МОН України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей з особливими освітніми потребами (за нозологіями) у 2017-2018 навчальному році»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 12.07.2017№ 1/9-385 «Про навчальні плани та організацію навчально-реабілітаційного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2017-2018 навчальному році»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2017№ 1/9-413 «Про деякі питання щодо організації виховної роботи у навчальних закладах у 2017-2018 навчальному році»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 28.07.2017 № 1/9-414 «Про забезпеченість фахівцями психологічної служби системи освіти та пріоритетні напрями діяльності у 2017-2018 навчальному році»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 02.08.2017 № 1/9-424 «Про організацію інноваційної діяльності та дослідно-експериментальної роботи у навчальних закладах України»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 09.08.2017 № 1/9-436 «Щодо методичних рекомендацій про викладання навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах у 2017-2018 навчальному році»

–      Лист Міністерства освіти і науки України від 17.08.2017
№ 1/11-8269 «Про переліки навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України для використання у загальноосвітніх навчальних закладах»

Додаток № 5

до наказу ГУОН №196 від 05.03.2008 р.

ПОЛОЖЕННЯ

ПРО ТРЕНІНГОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ КАБІНЕТ

З ОСНОВ ЗДОРОВ’Я

ВСТУП

Важливими напрямком сучасної освітньої діяльності в Україні є реалізація комплексної державної політики щодо збереження здоров'я та захисту життя підростаючого покоління, і, в першу чергу, через викладання предмету «Основи здоров'я» (далі – предмет ОЗ).

Створення тренінгового навчального кабінету з основ здоров'я (далі – кабінет ОЗ)  викликано настійною потребою забезпечення якісного викладання саме предмету ОЗ за найефективнішою технологією превентивного навчання – освітою на основі розвитку життєвих навичок (далі - ООЖН).

ООЖН передбачає обов’язкове застосування інтенсивних, інтерактивних педагогічних методів і прийомів у формі тренінгів.

Тренінг – нестандартна демократична форма проведення урочних, факультативних, позакласних занять, яка потребує як розбудови нових міжособистісних стосунків між усіма учасниками тренінгу, так і забезпечення специфічних якісних і просторових характеристик щодо кабінету, меблів, їх розміщення, мобільності, мультимедійного і методичного забезпечення тощо.

Вимоги до створення та організації роботи такого кабінету викладено у даному «Положенні про тренінговий навчальний кабінет з основ здоров'я».

1. Загальні положення

Положення  про тренінговий навчальний кабінет з основ здоров’я (далі — кабінет ОЗ) розроблено відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (651-14), Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів, інших чинних нормативно-правових актів в галузі освіти.

Дія цього Положення поширюється на ОЗ, що існують і створюються у загальноосвітніх навчальних закладах.

Це Положення визначає загальні та спеціальні вимоги до матеріально-технічного оснащення кабінетів ОЗ згідно із санітарно-гігієнічними правилами і  нормами і є обов'язковим для їх організації в загальноосвітніх навчальних закладах (далі - заклади) незалежно від типу та форми власності. 

Кабінет ОЗ призначений для формування валеологічного світогляду, здорового способу життя, здоров’єзберігаючих компетенцій, навичок безпечної поведінки в учнів на засадах розвитку життєвих навичок (ООЖН) з використанням інноваційних тренінгових технологій навчання.

Положення визначає:

- призначення та основні напрямки роботи кабінету ОЗ;

- порядок створення кабінету ОЗ;

- матеріально-технічне оснащення кабінету ОЗ;

- навчально-методичне забезпечення кабінету ОЗ;

- засади керування роботою кабінету ОЗ.

2. Мета, завдання та основні  форми організації кабінетів ОЗ.

2.1. Основна мета створення кабінету ОЗ полягає у забезпеченні оптимальних умов для  організації навчально-виховного процесу на уроках-тренінгах з основ здоров'я за технологією ООЖН та практичної реалізації завдань здоров'язберігаючої освіти, відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року  №24 (24-2004-п).

2.2. Основними. завданнями кабінету ОЗ є:

-       навчання учнів, батьків, педпрацівників з питань формування здорового і безпечного способу життя на засадах  розвитку життєвих навичок(ЖН);

-       пропаганда передового позитивного досвіду щодо профілактики ВІЛ\ СНІДу та інших небезпечних інфекційних соціальних хвороб;

-       організація індивідуального групового (диференційованого) тренінгового навчання всіх учасників навчально-виховного процесу за розділами державної програми з ОЗ;

-       реалізація практично-дійової і творчої складової змісту навчання закладу за тренінговою технологією (відповідно до плану роботи закладу, узгодженого з планом роботи кабінету ОЗ);

-       організація роботи гуртків, факультативів інших навчально-виховних заходів за тренінговою технологією (відповідно до плану роботи кабінету ОЗ);

-       проведення  уроків ОЗ з використанням тренінгової системи викладання;

-       забезпечення потреб щодо впровадження програм превентивної освіти (відповідно до плану роботи кабінету ОЗ);

-          забезпечення в старшій школі профільного і поглибленого навчання з використанням тренінгових технологій;

-          індивідуальна  підготовка вчителя ОЗ до занять та підвищення його загального науково-методичного рівня, рівня володіння тренінгом, ООЖН.

2.3. Перед початком навчального року проводиться огляд кабінетів ОЗ з метою визначення стану готовності їх до проведення занять.

2.4. Державні санітарні правила і норми облаштування, утримання навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу в кабінеті мають відповідати вимогам, затвердженим Постановою Головного державного лікаря України від 14.08.2001 р. № 63 (далі - ДСанПіН 5.5.2.008-01), та ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».

3. Типи навчальних  тренінгових кабінетів з ОЗ.

3.1.  Проведення тренінгів на уроках ОЗ передбачає такі форми роботи як: сидіти у колі, створювати творчі проекти, робити презентації, працювати у групах чи у парах окремо від інших учасників тренінгу, проводити руханки, постійно переміщуватися по кабінету тощо.

Тому приміщення для кабінету ОЗ має бути більш просторим або  складатися з кількох структурних підрозділів.

3.2.  В залежності від цілей, змісту, об’ємів запланованої роботи та матеріальних потужностей закладу тренінгові навчальні кабінети з основ здоров'я можуть бути 3-х типів:

- окремий тренінговий навчальний кабінет  з ОЗ, який складається з однієї просторої класної кімнати, або класної кімнати і лабораторного приміщення;

- окремий тренінговий навчальний кабінет  з ОЗ – комплекс, який складається з приміщення для проведення тренінгових занять, кабінету мультимедійних презентацій і методичного забезпечення, лабораторного приміщення (можливі варіанти);

- тренінговий центр, в який кабінет ОЗ входить як структурний підрозділ, поряд з кабінетом психологічного розвантаження; кабінетами для методичного, мультимедійного забезпечення, лабораторними приміщеннями, іншими тренінговими кабінетами для проведення постійнодіючих семінарів-тренінгів педагогічних рад-тренінгів, батьківських здорів-тренінгів, впровадження різних превентивних проектів, проведення виховних та навчальних заходів за тренінговою методикою, засідань методоб’єднань вчителів ОЗ тощо (можливі варіанти).

3.3.  Відповідно до змін спеціалізації, можливостей та потреб закладу, може змінюватися як тип кабінету ОЗ, так і розташування його структурних підрозділів, їх оснащення, наповнюваність, оформлення тощо.

4.    Матеріально-технічне забезпечення кабінету ОЗ.

4.1. Комплектація кабінету обладнанням здійснюється відповідно до типових переліків навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання загального призначення для загальноосвітніх навчальних закладів, а також з урахуванням вимог до проведення  тренінгу та типу  кабінету ОЗ і потужностей закладу.

4.2. Шкільні меблі та їх розміщення у кабінеті ОЗ  має відповідати санітарно-гігієнічним правилам та нормам (п.8.2 ДСанПіН 5.5.2.008-01 (0063588-01) і здійснюватися відповідно де вимог ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».

4.3. Кабінет ОЗ забезпечується двома комплектами стільців для стаціонарної роботи в колі (1 комплект) і за столом (2-ий комплект), а також 6-ма столами легкої конструкції для роботи учнів в малих групах у ході тренінгових занять.

У кабінеті  слід передбачити наявність меблів двох-трьох розмірів з перевагою одного з них або трансформативних столів зі зміною висоти згідно з антропометричними даними школярів. У кабінеті повинна бути нанесена кольорова мірна вертикальна лінійка для визначення учням необхідного розміру меблів  (п. 8.2 ДСАанПіН 5.5.2.008-01 (0063588-01).

4.4. Робоче місце вчителя ОЗ має бути спеціально обладнане(стіл з тумбами, ящиками для зберігання допоміжних канцелярських товарів: фліп-чарт, плакатного паперу, маркерів, клею, іншого приладдя і приладів, що використовуються для проведення тренінгів). Робоче місце вчителя ОЗ також доцільно обладнати витяжною шафою з вільним доступом до неї для розміщення навчально-методичних, наукових, наочних засобів щодо проведення тренінгів.

4.5 У кабінеті розміщується класна демонстраційна багатофункціональна дошка  на одну, три або п'ять робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді. Середній щит  класної (аудиторної) дошки на три або п'ять робочих площ може бути використаний для демонстрації екранно-звукових засобів навчання на навісному екрані. На окремих робочих площах  можуть бути розташовані стандартизовані макети, муляжі, діючі, тимчасові стенди; інформаційний стенд з адресами та телефонами служб захисту, рятування, медичних служб, кабінетів довіри та соціальних служб; правила безпеки життєдіяльності тощо;

Одна з робочих площ може мати магнітну основу з кріпленням для демонстрації навчально-наочних посібників (таблиць, карт, моделей-аплікацій тощо).

Робочі площі на звороті дошки можуть бути покриті білим кольором для нанесення написів за допомогою спеціальних фломастерів.

4.6. В кабінеті має бути сучасне мультимедійне забезпечення, ксерокс, ТЗН для проведення мультимедійних презентацій, показу відеоматеріалів у ході тренінгу тощо

4.7. Стіни в кабінеті ОЗ повинні максимально використовуватися як робочі поверхні для демонстрації творчих робіт дітей, створених на  тренінгах, тому слід завчасно покрити їх стійким покриттям (наприклад, корковими шпалерами).

На стіні має бути  також годинник для дотримування регламенту щодо виконання кожної вправи у ході тренінгу, на вікнах – вертикальні жалюзі для забезпечення затемнення при використанні мультимедійної техніки, підлога має мати якісне суцільне покриття з наявністю килима.

4.8. У разі наявності, лабораторне (підсобне) приміщення відповідно  обладнується: витяжною шафою, секційними шафами для збереження приладів, ксерокса, канцтоварів, навчально-наочних посібників для тренінгових занять, однотумбовим столом для роботи вчителя чи лаборанта, столом з пристроями для зберігання допоміжних матеріалів.

4.9. В залежності від типу кабінету ОЗ всі його інші структурні підрозділи обладнуються відповідно до їх призначення і потреб необхідними меблями, наочними, навчальними, технічними засобами на розсуд керівництва закладу, керівника кабінету ОЗ, а також керівників інших структурних підрозділів, керівника всього тренінгового центру, якщо це тренінговий центр.

4.10. Усі матеріальні цінності кабінету обліковуються в інвентарній книзі встановленого зразка, яка повинна бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою.

4.11. Матеріальні об'єкти (предмети) і матеріали, що витрачаються в процесі роботи  заносяться до матеріальної книги.

4.12.             Облік та списання морально та фізично застарілого обладнання, навчально-наочних посібників проводиться відповідно до інструкцій, затверджених Міністерством фінансів України.

4.13. Кабінет  має бути забезпечений: аптечкою з набором  медикаментів для  надання першої медичної допомоги; первинними засобами пожежегасіння відповідно до Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України (0800-98).

4.14. У кабінеті мають бути вимоги пожежної безпеки для всіх навчальних приміщень НАПБ В.01.050-98/920 Правила пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України, затверджені спільним наказом Міносвіти України і Головного управління Державної пожежної охорони МВС України від 30.09.98 р. №348/70  (0800-98), зареєстровані у Міністерстві юстиції України 17.12.98 р. за № 800/3240 (із змінами і доповненнями).

5. Навчально-методичне забезпечення  кабінету ОЗ.

5.1. Навчально-методичне забезпечення кабінету  ОЗ створюється  відповідно до Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів та з урахуванням типу кабінету ОЗ.

5.2. Відповідно до типу кабінету ОЗ, призначення та практичного використання його структурних підрозділів створюється і навчально-методичне забезпечення або окремого  кабінету ОЗ або кабінету, або ОЗ-комплексу, або тренінгового центру ОЗ. Воно враховує змістові напрямки роботи підрозділів, чинне законодавство, відповідні програми, а також потреби і можливості  закладу.

5.3. Навчально-методичне забезпечення кабінету ОЗ складається з навчальних програм, підручників, навчальних та методичних посібників з ОЗ, валеології, ОБЖ (не менше одного примірника кожної назви кожного автора), навчально-наочних посібників, навчального обладнання, науково-методичної літератури для проведення тренінгів тощо.

5.4.   Крім того, у кабінеті зберігаються і використовуються:

- Нормативно-правова база тренінгового кабінету ОЗ;

- паспорт Кабінету, відповідно оформлений і затверджений;

- навчальні програми інших профілактичних проектів, що базуються на ООЖН та заняття яких проводяться у кабінеті ОЗ, відповідні методичні комплекти цих програм;

- науково-методичні і науково-популярні журнали з ОЗ, ОБЖ, валеології, проблем здоров’я та безпеки, застосування ООЖН, використання інтерактивних тренінгових методів навчання, рекомендацій щодо роботи з батьками тощо;

- Інструкції до практичних робіт, Інструкції до програмних засобів тощо;

- Інструкції з безпеки життєдіяльності під час проведення занять у кабінеті

- збірники документів МОН України щодо збереження здоров'я, життя дітей;

- чинні законодавчі акти, програми, заходи щодо здоров'я зберігаючої політики держави;

- довідкова, науково-методична література з ОЗ, валеології, безпеки життєдіяльності, питань використання інтерактивних методів в урочних на позаурочних тренінгових заняттях;

- передовий педагогічний досвід, розробки кращих уроків, виховних занять за тренінговою системою;

- результати експериментальної та науково-дослідної роботи педагогів-тренерів, учнів, публікації вчителів;

- досягнення закладу з проблем захисту дітей, навколишнього середовища, впровадження ООЖН, тренінгів (грамоти, відзнаки, опис проведених заходів, участь в конкурсах, всеукраїнських, районних заходах, змаганнях, олімпіадах тощо).

5.5. Розміщення та збереження засобів навчання і навчального обладнання здійснюється згідно з вимогами навчальних програм за розділами, темами і класами відповідно до класифікаційних груп у кабінеті.

5.6. У кабінеті ОЗ створюється фото-, відео-, аудіотека, тематична картотека дидактичних і навчально-методичних  матеріалів, навчально-наочних посібників, навчального обладнання, розподілених за темами та розділами навчальних і превентивних  програм.

5.7.  Кабінети можуть бути оснащені додатковими навчальними елементами:

- куточком з безпеки життєдіяльності, цивільного захисту, пожежної безпеки, першої невідкладної допомоги, правил поведінки на дорогах тощо;

- куточком підготовки до тематичного оцінювання.

- плакатами з формування ЗСЖ, загальних життєвих навичок тощо.

6. Оформлення тренінгового кабінету ОЗ.

         6.1.На дверях кабінету має бути табличка «Кабінет основ здоров’я. Тренінговий кабінет» (варіант: «Тренінговий навчальний кабінет з основ здоров'я»).

6.2.      Кабінет має бути оформлений державною символікою України.

6.3.      Відповідно до матеріального забезпечення у кабінеті ОЗ мають бути визначені та спеціально оформлені такі навчальні сектори (зони):

-          зона для роботи учнів у колі;

-          зона для виконання руханок, енергейзерів, рухливих об’єднань тощо;

-          зона для роботи учнів в малих групах;

-          робоче місце вчителя ОЗ;

-          зона для розташування мультимедійної, множильної техніки, фото-, відео-, аудіоапаратури тощо;

-          місце для розміщення навчально-методичного унаочнення, ресурсних матеріалів.

При розміщенні навчальних зон слід враховувати як розміри приміщення, тип кабінету ОЗ, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення тренінгу, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість  навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, унаочнення, техніки тощо).

За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати  в інші.

В залежності від типу кабінету ОЗ навчальні зони можуть виростати до окремого лабораторного приміщення, або цілих структурних підрозділів-кімнат у форматі кабінету ОЗ-комплексу  чи тренінгового центру.

6.4. В кабінеті має бути  спеціально визначене і відповідно оформлене місце для розміщення аптечки першої медичної допомоги.

6.5. Необхідно також оформити і композиційно розташувати  постійнодіючий інформаційний стенд, на якому зазначені адреси та телефони служби захисту та рятування населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, небезпечних криміногенних ситуацій, телефони медичних установ, а також районі та області телефони довіри та адреси пунктів психологічної допомоги.

6.6. В кабінеті має бути план-схема евакуації учасників тренінгу на випадок виникнення надзвичайних ситуацій різного походження і розміщена на видному і доступному для всіх місці.

6.7. В кабінеті мають гармонійно поєднуватися колір, інтер’єр, якість всіх допоміжних компонентів для проведення тренінгу (робочих стін, змінних підставок для виставки учнівських робіт, підлоги з суцільним покриттям, килима, вертикальних жалюзів, м’яких легких стільців, трансформерних, мобільних столів тощо).

6.8. Для необов’язкового оформлення кабінету ОЗ можуть бути рекомендовані змінні куточки, експозиції, стенди:

- з безпеки життєдіяльності;

- додаткової інформації відповідно до навчальних програм ОЗ, валеології, ОБЖ;

- з виставок кращих робіт учнів;

- матеріалів до теми наступних уроків;

- тематичного оцінювання з предмету тощо.

6.9. Кабінет повинен бути обладнаний справною електромережею та охоронною системою безпеки.

7. Керівництво діяльністю кабінету ОЗ та організація його роботи

7.1.    Організація роботи кабінету ОЗ здійснюється відповідно до навчальних планів і програм ОЗ, валеології, ОБЖ та інших предметів, які передбачають формування здорового і безпечного способу життя на основі розвитку життєвих навичок з застосування тренінгових форм навчання.

7.2.    Керівник закладу є відповідальним за створення, обладнання кабінету ОЗ та проведення контролю за його роботою.

7.3.    Організація та керівництво роботою кабінету ОЗ покладається наказом керівника закладу на вчителя ОЗ.

7.4.    Завідувач кабінету ОЗ несе відповідальність за упорядкування, зберігання й використання навчально-наочних посібників, обладнання та інших матеріальних цінностей.

7.5.    До обов’язків завідувача кабінетом ОЗ належать: складання паспорту кабінету, перспективного і річного плану роботи кабінету ОЗ, оснащення і систематичне оновлення навчально-методичного, матеріально-технічного оснащення кабінету, забезпечення належних умов для проведення уроків-тренінгів, інших тренінгових занять, сприяння оновленню та удосконаленню матеріальної бази кабінету, систематизація та каталогізація матеріальних об’єктів, проведення консультацій для учасників навчально-виховного процесу, забезпечення дотримання в кабінеті правил електробезпеки, чистоти, порядку, санітарно-гігієнічних норм, ведення інвентарної книги, нових надходжень і списання.

7.6.    Вимоги до завідування: відповідна підготовка (кваліфікаційний рівень), стаж роботи за спеціальністю не менше 3-х років. Володіння ПК, ООЖН, тренінгом.

7.7.    Розмір посадового окладу у завідувача кабінетом ОЗ – ставка +25% ставки вчителя ОЗ.

7.8.    За згодою завідувача кабінетом ОЗ відповідно до розкладу, плану роботи кабінету ОЗ, затвердженого директором закладу, кабінет може використовуватися для проведення тренінгових уроків, заходів з інших предметів за тренінговою технологією.

7.9.    Обов’язковим є використання інструкцій щодо безпечного використання ресурсних матеріалів, приладдя та їх збереження.

ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ

З ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ОСНОВ ЗДОРОВ`Я І ЗДОРОВ`ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.      Закон України «Про дорожній рух»

2.      Закон України «Про Цивільну оборону України»

3.      Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»

4.      Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

5.      Державні стандарти базової і повної освіти. Освітня галузь «Здоров`я і фізична культура» від 14.01.2004 №24

6.      Концепція 12-річної середньої школи (затверджена на спільному засіданні Колегії МОН України та Президії АПН України від 22.11.20001)

7.      Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента України від 17.04.2002 №347/2002)

8.      Наказ МОН України «Про формування здорового способу життя дітей та молоді і заборону тютюнопаління в навчальних закладах та установах Міністерства освіти і науки України» від 10.09.2003 №612

9.      Наказ МОН України «Про затвердження Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді» від 21.07.2004 №605

10.  Наказ МОН України «Про організацію та проведення конкурсу-захисту сучасної моделі навчального закладу – Школи сприяння здоров`ю» від 10.11.2008 №1023

11.  Наказ МОН України «Про затвердження Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України» №348/70 від 30.09.98 (із змінами внесеними згідно з Наказом Міносвіти №64/12 від 12.03.99 Наказом МОН №80/16 від 21.02.2001)

12.  Наказ МОН України №371 від 05.05.2008 року «Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти»

13.  Наказ МОН України №329 від 13.04.2011 «Про затвердження Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти»

14.  Наказ МОН України №329 від 13.04.2011 «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів (вихованців)у системі загальної середньої освіти»

15.  Наказ МОН України №1114 від 09.12.2009 «Про затвердження Примірного Положення про навчальний кабінет з основ здоров`я загальноосвітніх навчальних закладів»

16.  Наказ МОН №792 від 28.11.2006 «Про роботу загальноосвітніх навчальних закладів щодо формування навичок здорового способу життя, профілактики ВІЛ-інфікування та толерантного ставлення до ВІЛ-інфекції.»

17.  Наказ МОН №457 від 01.06.2009 «Про затвердження плану заходів Міністерства освіти і науки України з виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 – 2013 роки»

18.  План заходів Міністерства освіти і науки з виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 – 2013 роки

19.  Наказ МОН, молоді та спорту України від 17 серпня 2011 року №982 «Про виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД щодо підготовки педагогічних працівників та охоплення навчанням учнівської молоді за програмами розвитку життєвих навичок»

20.  Наказ МОЗ та НАМН України від 11.08.2011 №500/71 «Про затвердження заходів МОЗ України та НАМН України щодо виконання у 2011 році Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року.

21.  Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді. Затверджено наказом МОН України від 21.07.2004 №605 (витяг)

22.  Державна програма «Репродуктивне здоров`я нації» на період до 2015 року (затверджено постановою Кабінету Міністрів від 27.12.2006 №1849)

23.  Лист МОН №1/9-311 від 12.05.2010 «Про гігієнічні вимоги до умов перевезення залізничним транспортом організованих дитячих колективів»

24.  Лист МОН №1/9-289 від 27.04.2010 «Щодо організації екскурсійних поїздок»

25.  Лист МОН №1/9-289 від 29.10.2007 «Про обсяг і характер домашніх завдань учнів загальноосвітніх навчальних закладів»

26.  Лист МОН, молоді і спорту України №1/9-493 ВІД 24.06.2011 «Щодо організації навчання вчителів з використання інформаційно-комунікаційних технологій»

Про формування здорового способу життя дітей та молоді і заборону тютюнопаління в навчальних закладах та установах Міністерства освіти і науки України

Наказ МОН № 612 від 10.09.03 року

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

№ 612 від 10 вересня 2003 року

Про формування здорового способу життя

 дітей та молоді і заборону тютюнопаління

 в навчальних закладах та установах

 Міністерства освіти і науки України

На виконання Указу Президента України від 15.03.2002 р. № 258/2002 "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя", постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.2001 р. № 667 "Про затвердження Концепції державної політики у сфері здійснення контролю над тютюном", з метою формування навичок здорового способу життя і запобігання тютюновій залежності серед дітей та молоді, захисту здоров'я та прав людей жити у середовищі, вільному від тютюнового диму, наказую:

1. Заборонити паління у приміщеннях і на територіях навчальних закладів та установ Міністерства освіти і науки України.

2. Міністерству освіти Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівникам навчальних закладів та установ освіти:

2.1. Видати відповідні накази і забезпечити контроль за їх виконанням.

2.2. Активізувати роботу з пропаганди здорового способу життя серед дітей, молоді та педагогічних працівників. Розробити конкретні заходи з профілактики тютюнопаління.

2.3. Морально та матеріально стимулювати педагогічних працівників, які не палять, займаються просвітницькою діяльністю щодо формування навичок здорового способу життя, профілактикою тютюнопаління та використовують інтерактивні тренінгові форми роботи з дітьми та молоддю.

2.4. Інформацію про вжиті заходи подати Міністерству освіти і науки до 10 листопада 2003 року.

3. Видавництву "Педагогічна преса" (Кузнецов Ю.Б.) організувати в засобах масової інформації постійно діючі рубрики із досвіду роботи навчальних закладів щодо формування навичок здорового способу життя серед дітей та молоді.

4. Наказ опублікувати в "Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України", газеті "Освіта України" та розмістити на веб-сторінці Міністерства освіти і науки України.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступників міністра Огнев'юка В.О. та Степка М.Ф.

Міністр       В.Г.Кремень

 Дата публікації: 10.09.2003

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

              

  П О С Т А Н О В А

                   від 27 грудня 2006 р. N 1849

                               Київ

        Про затвердження Державної програми "Репродуктивне

              здоров'я нації" на період до 2015 року

     Кабінет Міністрів України  п о с т а н о в л я є:

     1. Затвердити  Державну  програму   "Репродуктивне   здоров'я

нації" на період до 2015 року (далі - Програма), що додається.

     2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади,

відповідальним за виконання Програми,  та Академії медичних  наук,

Академії  педагогічних наук,  Раді міністрів Автономної Республіки

Крим,  обласним,  Київській та Севастопольській міським  державним

адміністраціям  щороку  до  1 лютого подавати Міністерству охорони

здоров'я інформацію про хід виконання Програми для її узагальнення

та подання до 20 лютого Кабінетові Міністрів України.

     Прем'єр-міністр України                            В.ЯНУКОВИЧ

     Інд. 28

                                          ЗАТВЕРДЖЕНО

                             постановою Кабінету Міністрів України

                                  від 27 грудня 2006 р. N 1849

                        ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

      "Репродуктивне здоров'я нації" на період до 2015 року

                         Загальна частина

     Людина, її  життя  та  здоров'я   є   найвищими   соціальними

цінностями держави,      визначеними      Конституцією     України

( 254к/96-ВР  ).   Майбутнє   держави   обумовлюється   комплексом

політичних,  економічних,  соціальних  факторів,  що  впливають на

демографічну ситуацію та стан здоров'я населення.

     Результати аналізу змін  населення  за  останні  10-15  років

свідчать   про   те,   що   Україна  перебуває  у  стані  глибокої

демографічної кризи,  зумовленої депопуляцією, збільшенням питомої

ваги  осіб  похилого віку і зменшенням середньої тривалості життя.

Зазначене негативно впливає на розвиток продуктивних  сил,  рівень

добробуту людей та економічну ситуацію в державі.

     Особливе занепокоєння викликає стан репродуктивного здоров'я,

яке є невід'ємною складовою частиною здоров'я нації в цілому і має

стратегічне    значення    для   забезпечення   сталого   розвитку

суспільства.  Комплекс заходів, здійснених протягом останніх років

у рамках    Національної    програми    "Репродуктивне    здоров'я

2001-2005" ( 203/2001 ),  сприяв позитивним змінам  у  цій  сфері.

Так,   створено   службу   планування   сім'ї,  підвищився  рівень

обізнаності населення  щодо  здорового  способу  життя,  безпечної

статевої    поведінки,    відповідального   батьківства,   методів

профілактики  непланованої   вагітності,   використання   сучасних

методів контрацепції.

     Спостерігається тенденція  до  зменшення  кількості  абортів,

зниження  рівня  материнської  та  дитячої  смертності,  однак  ці

показники    залишаються    високими    і    значно    перевищують

середньоєвропейські. Потребують розв'язання проблеми невиношування

вагітності  та  безпліддя,  що  є  наслідками небезпечної статевої

поведінки і причиною значних репродуктивних втрат.

     Такий стан справ зумовлює необхідність подальшого  здійснення

комплексу   заходів,  спрямованих  на  поліпшення  репродуктивного

здоров'я населення.

                Аналіз причин виникнення проблеми

     Проблеми, що  виникають  у  сфері  репродуктивного  здоров'я,

зумовлені:

     незадовільним соціальним  становищем  громадян,  недостатньою

увагою до ролі інституту сім'ї,  збереження  традиційної  культури

взаємовідносин у сім'ї як основної складової суспільства;

     недостатньою соціальною і правовою захищеністю у сфері праці,

відсутністю  належного  контролю  за  дотриманням  правил  і  норм

охорони праці та техніки безпеки; дискримінацією жінок, особливо у

сфері приватної  підприємницької  діяльності,  що  витісняє  їх  у

низькооплачувані  галузі  або  змушує  шукати  роботу  в тіньовому

секторі економіки чи за кордоном;

     недосконалістю нормативно-правової бази;

     смертністю чоловіків  працездатного  віку,  що  у  3,6   раза

перевищує смертність жінок. Незворотні втрати чоловічого населення

у репродуктивному віці позначаються на статевому співвідношенні  у

суспільстві,   зумовлюючи  наявність  значної  кількості  одиноких

жінок, неповних сімей та дітей-сиріт;

     високим рівнем   материнської   та   малюкової    смертності,

пов'язаним   з   недостатньою   поінформованістю   населення  щодо

здорового  способу  життя,  відповідальної   статевої   поведінки,

планування сім'ї,  сучасних стандартів профілактики, діагностики і

лікування  хвороб  репродуктивної  системи,  а  також  недостатнім

рівнем оснащення сучасним високотехнологічним обладнанням закладів

охорони здоров'я та  підготовки  спеціалістів,  що  призводить  до

зниження якості медичної допомоги;

     незадовільним станом  здоров'я вагітних жінок,  що призводить

до  збільшення  кількості  ускладнень   під   час   пологів,   які

спричинюють виникнення хвороб у новонароджених,  а також впливають

на рівень захворюваності  дітей  віком  до  14  років  та  дитячої

інвалідності;

     високим рівнем  штучного переривання вагітності (19,1 на 1000

жінок репродуктивного віку),  що впливає на фертильність і перебіг

наступної  вагітності та пологів.  Штучне переривання вагітності і

пов'язані з ним ускладнення  призводять  до  смерті  майже  кожної

десятої жінки;

     незадовільним станом здоров'я підлітків,  негативний вплив на

яке має поширення порнографії, пропаганда сексуального насильства,

широке  рекламування  шкідливих  звичок  (тютюнокуріння,  вживання

алкоголю, наркотиків);

     високим рівнем безпліддя українських сімей, що можна віднести

до прямих репродуктивних втрат;

     поширеною онкогінекологічною     патологією    репродуктивних

органів,  що є однією з основних причин смертності і призводить до

втрати  значної  кількості молодих жінок,  які не реалізували свою

репродуктивну функцію;

     недостатнім рівнем    матеріально-технічного     забезпечення

закладів   охорони   здоров'я,   що   надають   послуги   у  сфері

репродуктивного здоров'я.

     Одним з основних факторів  розладу  репродуктивного  здоров'я

населення  вважаються інфекційні хвороби,  що передаються статевим

шляхом,  які в  підлітковому  та  дорослому  віці  нерідко  стають

причиною безпліддя,  невиношування вагітності,  онкогінекологічної

патології,  а  також  внутрішньоутробного  інфікування   плода   з

можливими  тяжкими  наслідками  і  навіть  вадами розвитку.  Прямі

репродуктивні   втрати   від   невиношування   вагітності   щороку

становлять 36-40  тис.  ненароджених  дітей.  У зв'язку з високими

темпами  поширення  ВІЛ-інфекції  особливої   важливості   набуває

проблема ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, що в свою чергу пов'язана

з негативною динамікою збільшення ВІЛ-інфікованих дітей.

                Мета та основні завдання Програми

     Мета Програми полягає у поліпшенні  репродуктивного  здоров'я

населення  як  важливої  складової загального здоров'я,  що значно

впливає    на    демографічну     ситуацію     та     забезпечення

соціально-економічного розвитку країни.

     Основними завданнями Програми є:

     створення умов безпечного материнства;

     формування репродуктивного здоров'я у дітей та молоді;

     удосконалення системи планування сім'ї;

     збереження репродуктивного здоров'я населення;

     забезпечення ефективного управління виконанням Програми.

     Для більш  ефективного  розв'язання  проблеми репродуктивного

здоров'я визначені основні групи:

     діти віком до 14 років;

     діти підліткового віку 15-17 років;

     молодь у віці 18-20 років;

     молоді сім'ї до 35 років;

     вагітні жінки;

     жінки та чоловіки репродуктивного віку.

              Пріоритетні напрями виконання Програми

     Пріоритетними напрямами виконання Програми є:

     у соціально-економічній сфері

     удосконалення нормативно-правової  бази  з   питань   охорони

репродуктивного здоров'я сім'ї;

     пропагування сімейних         цінностей,         забезпечення

медикосоціальної підтримки молодої сім'ї;

     охорона здоров'я соціальне незахищених верств населення;

     у сфері освіти

     розроблення та реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих

на  пропагування,  формування  і  заохочення  до здорового способу

життя, відповідального батьківства та безпечного материнства;

     інформування населення з питань відповідального ставлення  до

охорони особистого здоров'я;

     проведення просвітницьких  заходів з питань охорони здоров'я,

пропагування здорового способу життя,  планування сім'ї, зміцнення

репродуктивного здоров'я населення,  охорони материнства,  а також

профілактики онкологічних захворювань;

     у сфері медицини

     забезпечення посилення профілактичної спрямованості  медичних

послуг   щодо   збереження  репродуктивного  здоров'я  для  кожної

цільової групи;

     впровадження стратегії   надання   послуг   щодо   збереження

репродуктивного  здоров'я лікарями загальної практики та сімейними

лікарями;

     забезпечення надання високоякісної медичної допомоги у  сфері

репродуктивного   здоров'я   та  планування  сім'ї  відповідно  до

протоколів її надання;

     забезпечення рівних  для  чоловіків  та  жінок  умов  надання

послуг щодо збереження репродуктивного здоров'я;

     розширення доступу  до  медичних  послуг  підлітків,  а також

сільського населення;

     розроблення та  впровадження  новітніх  технологій  у   сфері

репродуктивного  здоров'я  на  основі  висновків науково-доказової

медицини;

     поліпшення матеріально-технічного    забезпечення    закладів

охорони репродуктивного здоров'я;

     удосконалення та оптимізація системи планування сім'ї;

     розроблення стратегії   з   питань   забезпечення   населення

засобами запобігання непланованій вагітності;

     створення системи  підготовки  сімейних  лікарів  і   лікарів

загальної практики з питань репродуктивного здоров'я та планування

сім'ї;

     включення до    навчальних    програм    переддипломної    та

післядипломної    підготовки    фахівців    розділів    з   питань

репродуктивного здоров'я і планування сім'ї;

     підвищення рівня професійної підготовки фахівців, які надають

медичну допомогу у сфері репродуктивного здоров'я;

     удосконалення системи управління в закладах охорони здоров'я;

     у сфері науки

     проведення наукових досліджень з метою:

     - виявлення  факторів  та  механізму  впливу  на збереження і

поліпшення репродуктивного здоров'я;

     - проведення аналізу щодо стану захворюваності на туберкульоз

органів репродуктивної системи;

     у сфері управління та контролю за виконанням Програми

     моніторинг та оцінка здійснення заходів Програми.

                       Очікувані результати

Виконання Програми дасть змогу:

знизити рівень:

- материнської смертності на 20 відсотків;

- анемії серед вагітних на 45 відсотків;

- малюкової смертності на 20 відсотків;

- гемолітичної хвороби новонароджених на 20 відсотків;

- підліткової вагітності на 20 відсотків;

- запальних   захворювань   статевих   органів   у  підлітків

15-17 років на 20 відсотків;

- штучного переривання вагітності серед підлітків 15-17 років

на 20 відсотків;

- штучного   переривання   вагітності  в  дорослих  жінок  на

20 відсотків;

- захворюваності на інфекції, що передаються статевим шляхом,

на 30 відсотків;

- захворюваності   на   гонорею  серед  дорослого  чоловічого

населення на 10 відсотків;

- захворюваності на рак шийки матки на 20 відсотків;

- онкологічної    захворюваності    молочної    залози     на

10 відсотків;

- смертності  новонароджених  від синдрому дихальних розладів

на 20 відсотків;

збільшити кількість  дітей,  які  перебувають   на   грудному

вигодовуванні до шести місяців, до 60 відсотків;

забезпечити антенатальним доглядом 98 відсотків вагітних;

довести рівень   впровадження   в   амбулаторно-поліклінічних

педіатричних закладах системи надання послуг  "Клініка  дружня  до

молоді" до 90 відсотків;

підвищити рівень  використання  сучасних  засобів запобігання

непланованій вагітності на 20 відсотків.

Лист МОНУ 27.04.2010 №1/9-289

27.04.2010 №1/9-289

Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим,

управління освіти і науки обласних,

Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

Керівникам вищих і професійно-технічних навчальних закладів

Щодо організації екскурсійних поїздок

    Міністерство освіти і науки направляє Рекомендації щодо порядку організації екскурсійних поїздок організованих груп учнівської та студентської молоді для використання навчальними закладами.

    Рекомендації щодо порядку організації екскурсійних поїздок організованих груп учнівської та студентської молоді підготовлено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 № 1494-р з метою активізації проведення оглядових і тематичних екскурсій до об’єктів культурної спадщини історико-культурних заповідників, екскурсій вихідного дня та канікулярного періоду з урахуванням Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 176, Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252, Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 24.03.2006 №237.

Просимо рекомендації довести до відома керівників навчальних закладів.

Перший заступник Міністра                               Б.М. Жебровський

Додаток

до листа Міністерства освіти

і науки України

від 27.04.2010 № 1/9-289

Рекомендації щодо порядку

організації екскурсійних поїздок організованих

груп учнівської та студентської молоді

1. Ці рекомендації підготовлені на основі таких нормативно-правових актів:

- Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 176 (із змінами);

- Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252 (із змінами);

- Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 563 (із змінами);

- Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 24.03.2006 №237.

2. Екскурсійні поїздки в залежності від території проведення поділяються на місцеві та дальні.

До місцевих належать екскурсійні поїздки, що проводяться в межах Автономної Республіки Крим або області. Допускається (виїзд) вихід у суміжні території, якщо це обумовлено адміністративно-територіальним розташуванням навчального закладу, який здійснює екскурсійні поїздки. Всі інші екскурсійні поїздки вважаються дальніми.

3. Екскурсійні групи учнівської та студентської молоді (далі - екскурсійні групи), які використовують для руху автомобільні дороги, автомобільний транспорт, залізниці, судноплавні водні шляхи, території заповідників, заказників, національних парків, прикордонну зону тощо, зобов’язані діяти у відповідності до вимог, що визначають порядок перевезення організованих екскурсійних груп автомобільним транспортом і залізницею, користування дорогами та перебування на територіях відповідного охоронного статусу.

4. Адміністрація навчального закладу:

- приймає рішення про проведення екскурсійних поїздок;

- несе відповідальність за підготовку, успішне їх проведення, педагогічну доцільність і результативність;

- видає наказ про проведення екскурсійної поїздки, в якому: визначається мета, район, термін проведення, (категорію, ступінь складності експедиції або туристсько-спортивного походу) екскурсії; призначається керівник туристської групи та його заступник (заступники, помічник, помічники); обумовлюється відповідальність керівника та його заступника за збереження життя і здоров’я учасників протягом усього часу екскурсійної поїздки, затверджується персональний склад групи та маршрут проведення поїздки; визначається, у разі потреби, порядок дій керівник групи при плановому поділі групи на підгрупи, а також кандидатури керівників підгруп, їх заступників (помічників).

- проводить інструктаж керівника групи та його заступника (заступників) з питань охорони праці та техніки безпеки під час екскурсійної поїздки з вихованцями, учнями та студентами відповідно до вимог Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти з обов’язковою реєстрацією в журналі встановленого зразку (додаток 5 до Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю);

- контролює проведення інструктажів з вихованцями, учнями та студентами з питань техніки безпеки, їх участі в екскурсійних поїздках;

заслуховує інформацію керівника екскурсійної групи про проведений захід; враховує результати діяльності керівників екскурсійних груп при їх атестації та заохоченні.

5. При проведенні автобусних екскурсій керівний склад туристської групи комплектується згідно з вимогами Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 176 (із змінами).

Схема маршруту та розклад руху, що оформлюються в трьох примірниках і затверджуються замовником послуг за погодженням з перевізником та територіальним підрозділом Державтоінспекції. Один примірник схеми маршруту та розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг і перевізника.

Список групи дітей у трьох примірниках. Допускати до поїздки дітей, які зазначені у списках і не мають протипоказань для далеких поїздок за станом здоров’я, що підтверджується відповідною довідкою лікаря; призначити для кожної групи з десяти дітей керівника, відповідального за супроводження їх під час поїздки, а для групи з 30 і більше дітей - медичного працівника та провести інструктаж з правил поведінки і техніки безпеки.

6. Екскурсійні групи формуються з числа вихованців, учнів загальноосвітніх, позашкільних і професійно-технічних навчальних закладів, студентів вищих навчальних закладів для відвідування визначних історико-культурних місць, цікавих природних об’єктів з освітньою, навчально- виховною, науковою чи розважальною метою.

При формуванні екскурсійних груп враховуються вимоги до досвіду та віку учасників екскурсійних поїздок, керівників, їх заступників, викладених в додатку 2 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю (рядок "екскурсії").

7. При проведенні екскурсій (крім автобусних) з учнівською та студентською молоддю в межах населеного пункту, де вони проживають або навчаються, призначення заступника керівника туристської групи не є обов’язковим. За згодою керівника екскурсійної групи помічником керівника (помічниками) можуть призначити учня з числа старшокласників віком від 16 років (для груп учнівської молоді), який має досвід участі в екскурсії.

При проведенні екскурсійних поїздок на будь-яких видах транспорту (крім автобусних), пов’язаних з виїздом за межі населеного пункту, де проживають або навчаються учасники, навчальний заклад, що проводить екскурсійну поїздку, призначає керівника екскурсійної групи та його заступника на групу до 25 осіб. На кожні 10 наступних осіб призначається ще однин заступник керівника (помічник).

8. Кількісний склад екскурсійної групи визначається її керівником спільно з адміністрацією навчального закладу з урахуванням вимог, викладених у додатку 2 Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю (рядок «екскурсії»).

При проведенні автобусних екскурсійних поїздок кількісний склад екскурсійної групи не може перевищувати кількість місць для сидіння в одному автобусі.

9. Вимоги до керівників екскурсійної групи, їх обов’язки та права визначені Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю (розділи 4 і 5).

Зокрема, заступником керівника екскурсійної групи призначається особа віком старше 18 років. Керівник екскурсійної групи або його заступник повинен мати навички з надання першої долікарської допомоги.

Керівник екскурсійної групи та його заступник (заступники) несуть відповідальність за життя, здоров’я учасників екскурсійної поїздки відповідно до законодавства, а також за загальну організацію та зміст виховної роботи під час поїздки, дотримання учасниками правил дорожнього руху, протипожежної безпеки, вимог з охорони природи, пам’яток історії і культури тощо.

Керівник туристської групи та його заступник (заступники) зобов’язані при підготовці та проведенні екскурсійної поїздки:

- забезпечити підбір учасників екскурсійної поїздки відповідного віку та досвіду;

- ознайомити учасників екскурсійної поїздки з Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю;

- провести цільовий інструктаж учасників, помічників керівника з питань охорони праці та техніки безпеки під час екскурсійної поїздки з учнями та студентами згідно з вимогами Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти, з обов’язковою реєстрацією в журналі встановленого зразка (додаток 5 до Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю);

- сприяти страхуванню учасників екскурсійної поїздки;

- отримати необхідну документацію на проведення екскурсійної поїздки;

- у разі екскурсійної поїздки тривалістю більше одного дня для батьків учнівської та студентської молоді віком до 18 років провести батьківські збори;

- забезпечити під час екскурсійної поїздки додержання учасниками належного громадського порядку, санітарно-гігієнічних норм, виконання Правил дорожнього руху, пожежної безпеки, інших норм безпеки життєдіяльності.

У разі знаходження зброї, вибухонебезпечних і незнайомих предметів керівник екскурсійної групи або його заступник вживають заходів щодо убезпечення учасників і при першій нагоді повідомляють про знахідку відповідні місцеві органи влади та підрозділи МНС.

Керівник туристської групи та його заступник (заступники) також зобов’язані:

- ознайомити учасників екскурсійної поїздки з їх правами та обов’язками;

- організувати підготовку учасників екскурсійної поїздки, перевірити необхідні знання, уміння та навички;

- ознайомити учасників екскурсійної поїздки з історичними та географічними особливостями району подорожі, переліком основних екскурсійних - об’єктів, видатними діячами краю;

- узгодити питання харчування учасників екскурсійної поїздки, місця проживання (у разі екскурсійної поїздки більше однієї доби), скласти кошторис витрат на проведення поїздки;

- одержати, у разі потреби, дозвіл на відвідування району з обмеженим доступом (заповідники, заказники тощо);

- розробити план краєзнавчої, дослідницької, природоохоронної роботи та інших заходів на маршруті, якщо такі заплановано проводити.

10. Обов’язки та права учасника екскурсійної поїздки визначені Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю (розділ 6).

Зокрема, учасник екскурсійної поїздки зобов’язаний:

- брати участь у підготовці екскурсійної поїздки, своєчасно виконувати розпорядження керівника екскурсійної групи та його заступника (заступників);

- повідомляти керівника екскурсійної групи або його заступника про погіршення стану здоров’я чи травму;

- виконувати правила дорожнього руху та пожежної безпеки, правила безпеки на воді, правила особистої гігієни, інші правила та норми особистої та колективної безпеки, запобігати травматизму, знати елементарні способи самоконтролю фізичного стану;

- при знаходженні зброї, вибухонебезпечних і незнайомих предметів, не торкатися і не зрушувати їх з місця. Про місцезнаходження таких предметів - терміново повідомити керівника екскурсійної групи або його заступника;

- з повагою ставитись до місцевих жителів, їх звичаїв і традицій;

- дбайливо ставитись до природи, пам’яток історії, культури.

Учасник має право:

- користуватися матеріальною базою навчального закладу (навчальні кабінети, навчальні посібники, художня та довідникова література бібліотеки навчального закладу), який здійснює екскурсійну поїздку, при підготовці зазначеного заходу на загальних умовах;

- брати участь у заходах з підготовки екскурсійної поїздки;

- після подорожі брати участь у підсумкових заходах екскурсійної групи з популяризації краєзнавчих матеріалів за підсумками екскурсійної поїздки;

готувати публікації в пресі, виступи на радіо, телебаченні.

11. Під час проведення екскурсійної поїздки необхідно:

- дотримуватися затвердженого маршруту;

- уживати заходів, спрямованих на забезпечення безпеки учасників екскурсійної поїздки;

- у разі виникнення небезпечних природних явищ та з інших обставин, що можуть вплинути на безпеку учасників, припинити екскурсійну поїздку та вжити заходів щодо збереження життя та здоров’я учасників, виходячи з конкретної ситуації та реальної наявності сил і засобів для ліквідації наявних загроз;

- у разі нещасного випадку керівник екскурсійної групи зобов’язаний терміново організувати надання першої долікарської допомоги потерпілому та викликати швидку медичну допомогу, сповістити про нещасний випадок, при потребі, найближчий підрозділ МНС;

- повідомити про випадок, що стався, керівника навчального закладу, а в разі потреби, і представників органів внутрішніх справ;

- не допускати безпідставного поділу екскурсійної групи, відставання від неї окремих учасників, а також від’їзду окремих членів екскурсійної групи без супроводу одного із заступників керівника (від’їзд одного чи декількох учасників можливий лише за умови, що в екскурсійній групі два або більше заступників чи помічників керівника).

Керівник екскурсійної групи має право в разі потреби та за наявності в групі не менше двох заступників керівника передати керівництво екскурсійною групою та при першій нагоді повідомити керівника навчального закладу, який здійснює екскурсійну поїздку.

12. Після закінчення екскурсійної поїздки керівник групи спільно з учасниками готують інформацію про поїздку (у вигляді презентації, стінгазети, фотовиставки, на сторінках друкованого органу навчального закладу чи в рамках тематичного масового заходу). Придбані під час екскурсійної поїздки цікаві матеріали можуть бути оформлені у вигляді виставки або розміщені в музеї при навчальному закладі.

13. У разі необхідності з питань організації екскурсійної поїздки можна звернутись до Українського державного центру туризму і краєзнавства, Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Лист МОНУ 29.10.2007 №1/9-289

Міністерству освіти і науки

Автономної Республіки Крим,

управлінням освіти і науки обласних,

Київської та Севастопольської міських

державних адміністрацій,

інститутам післядипломної

педагогічної освіти,

керівникам загальноосвітніх

навчальних закладів

29.10.07№1/9-651

З метою збалансування навчального навантаження учнів загальноосвітніх навчальних закладів, збереження їхнього здоров'я Міністерство освіти і науки України надсилає методичні рекомендації щодо обсягу і характеру домашніх завдань.

Звертаємо увагу на те, що контроль та відповідальність за перевантаження учнів домашніми завданнями покладається на керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Заступник міністра В. В. Тесленко

Про обсяг і характер домашніх завдань учнів

загальноосвітніх навчальних закладів

Головним завданням сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення умов для розвитку і саморозвитку кожного учня, що реалізується через оновлення змісту навчальних програм, інноваційних технологій організації навчально-виховного процесу, в тому числі й організації домашньої самостійної роботи.

Основною метою домашніх завдань є: закріплення, поглиблення і розширення знань, набутих учнями на уроці; підготовка до засвоєння нового матеріалу; формування в дітей уміння самостійно працювати; розвиток їхніх пізнавальних інтересів, творчих здібностей тощо.

Ефективність домашніх завдань визначається дотриманням певних вимог до їх організації:

розуміння учнями поставлених перед ними навчальних завдань;

врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів, їхніх пізнавальних можливостей, специфіки кожного навчального предмета, складності матеріалу, характеру завдань та ін.;

формування загальнонавчальних умінь і навичок (уміння правильно розподіляти час, встановлювати послідовність виконання завдань, виділяти головне, використовувати попередньо вивчений матеріал, застосовувати наявні знання тощо).

Раціональна організація виконання домашніх завдань сприятиме збереженню здоров'я учнів, високого рівня функціонального стану їхнього організму протягом дня.

При визначенні форм, характеру, змісту, обсягу домашніх завдань, методів їх організації необхідно враховувати специфіку навчального предмета, пізнавальні можливості учнів, їхні вольові якості та уподобання тощо.

Домашні завдання можуть бути як усні, так і письмові; індивідуальні, що заохочують, стимулюють школяра до навчання, пізнання, розвивають індивідуальні здібності та інтереси дитини і групові та парні, що направлені на дослідницьку, пошукову, аналітичну роботу, співпрацю, співдружність тощо; репродуктивного, конструктивно-варіативного та творчого характеру.

Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам'яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер.

Згідно з Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), у 1 класі домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань з усіх предметів має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2 класі 45 хв; у 3 класі - 1 години 10 хв; 4 класі - 1 годину 30 хв; у 5 - 6 класах - 2,5 години; у 7 – 9 класах - 3 години; у 10-12 класах - 4 години.

Звертаємо увагу на необхідність дотримання вимог Державних санітарних правил. ГІри визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темпу і ритму роботи учнів, навантаження їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров'я.

Домашні завдання не рекомендується задавати на канікули, на вихідні та святкові дні.

Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання (повний, стислий, конкретний тощо) учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані-конспекті уроку.

Домашнє завдання може бути задано з предметів інваріантної частини навчального плану, з будь-якого розділу програми, але тоді, коли його доцільність вмотивована.

Успішне виконання учнями домашніх завдань в значній мірі залежить від співпраці учителя з їхніми батьками. Важливо переконати батьків у тому, що дотримання оптимального режиму виконання домашніх завдань, їхня посильна допомога і контроль за виконанням сприятимуть розв'язанню основної мети навчальної домашньої роботи. Вчитель повинен знайомити батьків з основними програмовими вимогами до навчальних предметів, усного та писемного мовлення молодших школярів тощо, повідомляти батьків про результати виконання домашніх завдань.

Місце подачі домашнього завдання може бути на будь-якому етапі уроку.

Не допускається подача домашнього завдання під час чи після дзвінка на перерву, після уроків, оскільки воно в повній мірі не фіксується дітьми; учні позбавлені можливості ставити запитання; учитель не встигає пояснити суть завдання.

Форми перевірки домашнього завдання можуть бути різними: фронтальна, індивідуальна, колективна, само-, взаємоперевірка, творча тощо. Вибір форми контролю залежить від змісту, виду і мети домашнього завдання.

В.о. директора департаменту  О. В. Єресьио

 З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про охорону праці

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 49, ст.668 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР

 N 2695-XII ( 2695-12 ) від 14.10.92, ВВР, 1992, N 49, ст.669 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

 N 196/96-ВР від 15.05.96, ВВР, 1996, N 31, ст. 145

 N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 -

 редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності

 Законом про Державний бюджет України на 2000 рік }

{ В редакції Закону

 N 229-IV ( 229-15 ) від 21.11.2002, ВВР, 2003, N 2, ст.10 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

 N 1331-IV ( 1331-15 ) від 25.11.2003, ВВР, 2004, N 14, ст.205

 N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250

 N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162

 N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,

 ст.267

 N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18

 N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.444

 N 345-VI ( 345-17 ) від 02.09.2008, ВВР, 2008, N 42-43, ст.293

 N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009, ВВР, 2009, N 44, ст.654

 N 2185-VI ( 2185-17 ) від 13.05.2010, ВВР, 2010, N 28, ст.353

 N 2367-VI ( 2367-17 ) від 29.06.2010, ВВР, 2010, N 34, ст.486

 N 2562-VI ( 2562-17 ) від 23.09.2010, ВВР, 2011, N 6, ст.47

 N 3038-VI ( 3038-17 ) від 17.02.2011, ВВР, 2011, N 34, ст.343

 N 3395-VI ( 3395-17 ) від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.537

 N 3458-VI ( 3458-17 ) від 02.06.2011, ВВР, 2011, N 50, ст.551 }

{ У тексті Закону слова "спеціально уповноважений центральний

 орган виконавчої влади" у всіх відмінках замінено словами

 "центральний орган виконавчої влади" у відповідному відмінку

 згідно із Законом N 1454-VI ( 1454-17 ) від 04.06.2009 }

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації

конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у

процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови

праці, регулює за участю відповідних органів державної влади

відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок

організації охорони праці в Україні.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації

або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду

діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує

найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,

установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим

договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних

осіб, які відповідно до законодавства використовують найману

працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,

Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), Закону України "Про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) та прийнятих

відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що

передбачені законодавством України про охорону праці,

застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається

відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховною Радою

України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових

умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним

захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на

принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної

відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і

здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та

продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та

нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання

та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,

досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди

особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх

підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з

урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці,

участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,

залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,

отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони

праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми

охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також

співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та

працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами

під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та

державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва.

Розділ II

ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового

 договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що

суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони

праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен

проінформувати працівника під розписку про умови праці та про

наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих

виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу

на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за

роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного

договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним

висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання

робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного

добору, допускаються особи за наявності висновку

психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають

загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних

процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів

виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту,

що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови

повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо

створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи

здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого

середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це

безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої

ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони

праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої

він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці

(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також

страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї

статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається

середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним

бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону

праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі,

передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного

заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного

висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен

перевести за згодою працівника на таку роботу на термін,

зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити

скорочений робочий день та організувати проведення навчання

працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці,

окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду

за охороною праці чи службою охорони праці за працівником

зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі

 та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими

умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним

харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,

газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви

санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого

часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату

праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що

надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується

грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного

харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на

умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за

колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові

пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору

роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово

інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг

і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими

 засобами індивідуального захисту, мийними та

 знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а

також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими

метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за

встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші

засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні

засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з

ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не

передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені

зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок

придбання, комплектування, видачу та утримання засобів

індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з

охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника

роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі

придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального

захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти

роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах,

передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково,

понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби

індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього

працівника вимагають їх застосування.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я

 працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок

ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника,

здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків

відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

( 1105-14 ).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати

потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до

колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з

нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням,

зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на

весь період до відновлення працездатності або до встановлення

стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості

виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання

і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до

медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком

на виробництві або професійним захворюванням зараховується до

стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу

роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії

на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку,

встановленому законом. ( Частина четверта статті 9 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005 )

Стаття 10. Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на

роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних

роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт,

пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також

залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких

перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до

переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами

праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що

затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі

охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину,

регулюється законодавством.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких

роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,

на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у

вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких

перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до

переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами

праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що

затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі

охорони здоров'я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього

медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх

професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими

або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке

затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за

охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість

робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх

визначаються законом.

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані

створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій

медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм

реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які

відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець

зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і

працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час

можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить

рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії. ( Частина

третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1331-IV

( 1331-15 ) від 25.11.2003 )

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки

 роботодавця

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в

кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до

нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог

законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи

управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які

забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує

інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за

виконання покладених на них функцій, а також контролює їх

додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує

комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та

підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів

відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і

техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги

ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого

обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних

випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних

заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих

причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних

досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого

обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на

відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку

і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками

вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я

виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з

охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти

підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки

працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях,

на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до

нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно

працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з

охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних

процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням

та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного

та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з

охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та

співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за

необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі

виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення

зазначених вимог.

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог

 нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов'язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і

здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи

під час перебування на території підприємства;

знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони

праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням

та іншими засобами виробництва, користуватися засобами

колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та

періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення

зазначених вимог.

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб

роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового

положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади

з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції

служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва

особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для

виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні

спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну

підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо

роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю

посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і

спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень

охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства

обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків,

одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з

питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли

передбачених законодавством медичного огляду, навчання,

інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних

робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони

праці;

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів,

устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які

створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

надсилати роботодавцю подання про притягнення до

відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони

праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише

роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі

ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці

фізичною особою.

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі

працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та

виробничого середовища за рішенням трудового колективу може

створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та

професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками

особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб

підприємства відповідно до типового положення, що затверджується

центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних

 категорій

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити

фінансування та організувати проведення попереднього (під час

прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності)

медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах

із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є

потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного

огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних

оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення

відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться

відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть

відповідальність згідно із законодавством за відповідність

медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок

проведення медичних оглядів визначається центральним органом

виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку

притягнути працівника, який ухиляється від проходження

обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної

відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від

роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок

позачерговий медичний огляд працівників:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану

його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не

дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками

зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи

повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з

питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги

потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі

виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або

там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити

за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань

відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується

центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією

безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і

періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також

перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб

з питань охорони праці визначається типовим положенням, що

затверджується центральним органом виконавчої влади з нагляду за

охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові

особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з

охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб,

незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у

місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та

підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням

особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки

забезпечуються центральним органом виконавчої влади в галузі

освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами,

погодженими із центральним органом виконавчої влади з нагляду за

охороною праці.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці,

виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм

поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,

інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним

випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з

іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у

державному і місцевих бюджетах. ( Дію частини другої статті 19

зупинено на 2005 рік в частині виділення видатків на охорону праці

окремим рядком згідно із Законом N 2285-IV ( 2285-15 ) від

23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV

( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних

осіб, які відповідно до законодавства використовують найману

працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка

від фонду оплати праці за попередній рік.

{ Частина третя статті 19 в редакції Закону N 3458-VI ( 3458-17 )

від 02.06.2011 }

( Дію частини четвертої статті 19 зупинено на 2004 рік згідно

із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) На

підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на

охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і

становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат

юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства

використовує найману працю, визначаються згідно з переліком

заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом

Міністрів України ( 994-2003-п ).

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі,

 угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають

забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони

праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх

обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених

нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,

підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам

виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і

пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених

заходів.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час

 проектування, будівництва (виготовлення) та

 реконструкції підприємств, об'єктів і засобів

 виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування,

транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва

(виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та

технологічні процеси повинні відповідати вимогам

нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових

технологій, засобів виробництва, засобів колективного та

індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з

урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається виготовлення

і впровадження нових для даного підприємства технологій і

зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або

робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам

з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише

після одержання позитивних результатів експертизи. Експертиза

проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону

України "Про регулювання містобудівної діяльності" ( 3038-17 ).

{ Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 1026-V ( 1026-16 ) від 16.05.2007, N 3038-VI ( 3038-17 ) від

17.02.2011 }

Роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт

підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин,

механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл).

Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці та

його територіальні органи видають дозволи на безоплатній основі на

підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки

промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної

експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління

центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці,

або незалежними експертними організаціями, які забезпечують

науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової

безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів,

устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник

устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття

зобов'язань на постачання.

{ Частина статті 21 в редакції Законів N 1454-VI ( 1454-17 ) від

04.06.2009, N 3395-VI ( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі,

переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним

органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці та його

територіальними органами, а також переліки видів робіт, машин,

механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або

експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та

граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони

праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання,

висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються

Кабінетом Міністрів України ( 1107-2011-п ).

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 3395-VI ( 3395-17 ) від

19.05.2011 }

Строк дії дозволу становить:

на виконання робіт або на експлуатацію машин, механізмів та

устаткування підвищеної небезпеки - п'ять років (з подальшим його

продовженням);

на застосування машин, механізмів та устаткування підвищеної

небезпеки - безстроково.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 3395-VI ( 3395-17 ) від

19.05.2011 }

Підставою для переоформлення документа дозвільного характеру

є:

зміна найменування суб'єкта господарювання - юридичної особи

або прізвища, імені та по батькові фізичної особи - підприємця;

зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 3395-VI ( 3395-17 ) від

19.05.2011 }

Підставою для відмови у переоформленні, видачі дубліката

дозволу є:

подання роботодавцем неповного пакета документів, необхідних

для переоформлення, видачі дубліката дозволу згідно із

встановленим законодавством вичерпним переліком;

виявлення в документах, поданих роботодавцем, недостовірних

відомостей;

зміна ідентифікаційного коду за Єдиним державним реєстром

підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) юридичної особи або

реєстраційного номера облікової картки платника податків з

Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, зазначеного

у дозволі.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 3395-VI ( 3395-17 ) від

19.05.2011 }

Переоформлення, видача дубліката дозволу здійснюються на

безоплатній основі.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 3395-VI ( 3395-17 ) від

19.05.2011 }

Набуття права на виконання робіт підвищеної небезпеки та

експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування

підвищеної небезпеки може здійснюватися на підставі декларації

відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з

охорони праці. Переліки видів робіт, машин, механізмів та

устаткування підвищеної небезпеки, виконання або експлуатація

(застосування) яких може здійснюватися на підставі такої

декларації, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

{ Статтю 21 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2185-VI

( 2185-17 ) від 13.05.2010; із змінами, внесеними згідно із

Законом N 3395-VI ( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною

праці протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви на

одержання дозволу та необхідних документів приймає рішення про

видачу дозволу або про відмову в його видачі із зазначенням

підстав, визначених цією статтею.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від

04.06.2009 }

Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною

праці приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі:

неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх

оформлення з порушенням встановлених вимог;

подання недостовірних відомостей або висновку за результатами

експертизи, який затверджено чи складено більш як за рік до дня

подання заяви;

встановлення згідно з висновком за результатами експертизи

невідповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших

нормативно-правових актів з охорони праці.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від

04.06.2009 }

Підставою для анулювання дозволу є:

заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання

дозволу;

припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ,

перетворення або ліквідація) або підприємницької діяльності

фізичною особою - підприємцем;

виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних

відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або

експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на

які видано дозвіл;

повторне порушення вимог законодавства про охорону праці під

час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації

(застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано

дозвіл;

виникнення аварії, вибуху, пожежі, нещасного випадку, якщо в

акті розслідування встановлено, що причиною такої події стало

недодержання вимог законодавства про охорону праці під час

виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації

(застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано

дозвіл;

створення перешкод під час проведення посадовими особами

центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

або його територіального органу перевірки додержання вимог

законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної

небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної

небезпеки, на які видано дозвіл.

{ Статтю 21 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3395-VI

( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

Перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у частині

дванадцятій цієї статті, є вичерпним.

{ Статтю 21 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3395-VI

( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

Про анулювання дозволу роботодавець повідомляється у

письмовій формі із зазначенням підстав щодо анулювання цього

дозволу протягом п'яти днів з дня прийняття рішення органом, який

видав дозвіл

{ Статтю 21 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3395-VI

( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

{ Частину статті 21 виключено на підставі Закону N 2367-VI

( 2367-17 ) від 29.06.2010 }

Центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною

праці оприлюднює інформацію про всі видані та анульовані дозволи у

засобах масової інформації.

{ Частина статті 21 в редакції Закону N 1454-VI ( 1454-17 ) від

04.06.2009 }

Експертиза проектної та іншої документації на виготовлення і

впровадження нових технологій і засобів виробництва, засобів

колективного та індивідуального захисту, реєстрація, огляди,

випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур

об'єктів соціально-культурного призначення провадяться у порядку

( 687-2004-п ), що визначається Кабінетом Міністрів України.

{ Частина статті 21 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 3038-VI ( 3038-17 ) від 17.02.2011 }

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу,

місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого

самоврядування, за поданням центрального органу виконавчої влади з

нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної

реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за

умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків

роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування,

транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша

небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в

експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи

на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що

чинні на території України.

{ Частину статті 21 виключено на підставі Закону N 3038-VI

( 3038-17 ) від 17.02.2011 }

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин

у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної

реєстрації.

Усі дозволи, передбачені цією статтею, при здійсненні

діяльності в межах території виключної (морської) економічної зони

України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл

продукції, укладеної відповідно до Закону України "Про угоди про

розподіл продукції" ( 1039-14 ), надаються інвестору в порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України.

{ Статтю 21 доповнено частиною згідно із Законом N 2562-VI

( 2562-17 ) від 23.09.2010; із змінами, внесеними згідно із

Законом N 3395-VI ( 3395-17 ) від 19.05.2011 }

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,

 професійних захворювань і аварій

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести

облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів

України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного

захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою

формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому

або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту

закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок

чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються

посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці,

рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною

праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб,

уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням

вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд

соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони

праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань

і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на

підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ

до інформації та документів, що містять результати атестації

робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи,

результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і

професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до

повідомлень, подань та приписів органів державного управління і

державного нагляду за охороною праці.

Органи державного управління охороною праці у встановленому

порядку інформують населення України, працівників про реалізацію

державної політики з охорони праці, виконання загальнодержавної,

галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і

причини аварійності, виробничого травматизму і професійних

захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та

здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична

звітність з питань охорони праці, форма якої погоджується

центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці,

професійними спілками та Фондом соціального страхування від

нещасних випадків.

Стаття 24. Добровільні об'єднання громадян, працівників і

 спеціалістів з охорони праці

З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених,

спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення

охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і

професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства,

фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють відповідно

до закону.

Розділ IV

СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за

активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення

рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень

визначаються колективним договором, угодою.

 При розрахунку розміру страхового внеску для кожного

підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків,

за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня

або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок

здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може

бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру

страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної

захворюваності та неналежний стан охорони праці.

                             

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про дорожній рух

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 31, ст.338 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР

 N 2953-XII ( 2953-12 ) від 28.01.93, ВВР, 1993, N 31, ст.339 }

{ Додатково див. Постанову ВР

 N 3914-XII ( 3914-12 ) від 02.02.94, ВВР, 1994, N 22, ст.146 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

 N 234/94-ВР від 10.11.94, ВВР, 1994, N 46, ст.414

 N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, ВВР, 1999, N 19, ст.173

 N 3033-III ( 3033-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 26, ст.176

 N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194

 N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233

 N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38

 N 1528-IV ( 1528-15 ) від 19.02.2004, ВВР, 2004, N 22, ст.317

 N 1961-IV ( 1961-15 ) від 01.07.2004, ВВР, 2005, N 1, ст.1

 N 2249-IV ( 2249-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.116

 N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184

 N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008, ВВР, 2009, N 10-11, ст.137

 N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160

 N 3163-VI ( 3163-17 ) від 17.03.2011, ВВР, 2011, N 38, ст.382

 N 3565-VI ( 3565-17 ) від 05.07.2011, ВВР, 2012, N 5, ст.34

 N 4103-VI ( 4103-17 ) від 09.12.2011 }

{ У тексті Закону слова "дорожньо-транспортна подія" в усіх

 відмінках і числах замінено словами "дорожньо-транспортна

 пригода" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом

 N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

{ У тексті Закону слова "уповноважений орган Міністерства

 аграрної політики України" в усіх відмінках замінено

 словами "центральний орган виконавчої влади з питань

 нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі" у

 відповідному відмінку згідно із Законом N 3565-VI

 ( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 Цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Розділ I

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону України про дорожній рух

 Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та об'єднань).

Стаття 2. Законодавство про дорожній рух

 Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Стаття 3. Державне управління у сфері дорожнього руху

 Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

 Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на Державну автомобільну інспекцію (далі - Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України), яка входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

{ Стаття 3 в редакції Закону N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

Розділ II

 КОМПЕТЕНЦІЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, ЗАКОНОДАВЧОЇ І

 ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОБЛАСНИХ, МІСЬКИХ,

 РАЙОННИХ ТА ІНШИХ МІСЦЕВИХ РАД НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ,

 МІНІСТЕРСТВ, ІНШИХ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ

 ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОБ'ЄДНАНЬ

Стаття 4. Компетенція Кабінету Міністрів України

 у сфері дорожнього руху

 До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього

руху належить:

 підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України;

 визначення повноважень органів виконавчої влади і управління;

 формування державних органів управління у сфері дорожнього

руху, керівництво їх діяльністю;

 розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний);

 фінансування, керівництво і контроль за виконанням державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

 координація діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки;

 контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

 визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки;

 встановлення єдиних вимог щодо проектування, будівництва, реконструкції, ремонту, утримання та охорони автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, затвердження програм їх будівництва;

 встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні ( 1166-2010-п );

 визначення порядку видачі ліцензій і сертифікатів на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних

переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху;

 визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов'язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб'єктами господарювання права на здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих у підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі - суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом; { Статтю 4 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом N 586-VI (586-17 ) від 24.09.2008; в редакції Закону N 3565-VI (3565-17)

від 05.07.2011 }

 визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг; {Статтю 4 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 встановлення правил приймання іспитів із знань Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п) і навичок керування транспортними засобами; { Статтю 4 доповнено абзацом п'ятнадцятим згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 встановлення єдиних вимог і затвердження типових навчальних програм ( 229-2010-п) для учасників дорожнього руху, формування належної дорожньої культури та організація навчання різних груп населення правил дорожнього руху. { Статтю 4 доповнено абзацом шістнадцятим згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008}

Стаття 5. Компетенція органів законодавчої та виконавчої влади Республіки Крим, областей та міст республіканського підпорядкування

До компетенції органів законодавчої та виконавчої влади Республіки Крим, областей та міст республіканського підпорядкування у сфері дорожнього руху належить: прийняття нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, за винятком тих, що належать до компетенції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України;

затвердження регіональних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

 державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства про дорожній рух та його безпеку, за діяльністю підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання щодо планування та виконання заходів з безпеки дорожнього руху, вимог екологічної безпеки;

 формування фондів для фінансування державних програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

 забезпечення розвитку мережі місцевих автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, їх утримання та охорони;

 керівництво діяльністю по організації дорожнього руху;

 організація навчання населення Правил дорожнього руху, проведення виховних заходів серед різних соціально-вікових груп населення щодо його безпеки;

 організація підготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів і розвиток мережі відповідних навчальних закладів;

 організація та здійснення заходів для подання медичної допомоги потерпілим під час дорожньо-транспортних пригод та медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

 організація та фінансування заходів, пов'язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

 керівництво роботою по пропаганді безпеки дорожнього руху, вимог екологічноїбезпеки;

 контроль за справлянням державних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів у сфері дорожнього руху;

 організація забезпечення індивідуальних власників транспортних засобів платними стоянками та колективними гаражами;

 вирішення інших питань дорожнього руху.

Стаття 6. Компетенція міської та районної Ради народних депутатів і міської та районної виконавчої влади

 До компетенції міської та районної Ради народних депутатів і міської та районної виконавчої влади у сфері дорожнього руху належить:

 виконання вимог законодавства та рішень органів державної виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

 визначення компетенції підвідомчих адміністрацій, що створюються згідно із схемою управління містом чи районом, у сфері дорожнього руху та його безпеки;

 розробка, затвердження та реалізація міських і районних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

 формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

 контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху, планування заходів, пов'язаних із профілактикою його безпеки, та контроль за їх виконанням;

 контроль за підготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів, забезпеченням розвитку сфери цих послуг;

 організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами;

 здійснення та фінансування заходів, пов'язаних із профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

 проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

 організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів;

 встановлення порядку і здійснення заходів щодо забезпечення охорони транспортних засобів на платних стоянках та в колективних гаражах;

 керівництво та контроль за діяльністю підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання за виконанням вимог законодавства, рішень органів державної виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

 контроль за виявленням дорожньо-транспортних пригод та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

 організація системи заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху та контроль за їх реалізацією;

 накладання у межах своєї компетенції адміністративних стягнень за порушення законодавства у сфері дорожнього руху та його безпеки;

 керівництво роботою по справлянню податків, зборів та інших обов'язкових платежів у сфері дорожнього руху.

 Міська та районна Ради народних депутатів мають право розглядати і вирішувати інші питання, які відповідно до чинного законодавства належать до їх відання.

Стаття 7. Компетенція селищної та сільської Ради народних

 депутатів та їх виконавчих органів

 До компетенції селищної та сільської Ради народних депутатів та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить:

 забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів державної виконавчої влади України з питань дорожнього руху і його безпеки;

 розробка, затвердження та виконання місцевих програм безпеки дорожнього руху;

 створення позабюджетних фондів для додаткового фінансування заходів щодо безпеки дорожнього руху;

 організація та контроль за діяльністю підприємств з питань дорожнього руху і його безпеки;

 сприяння створенню на території селищної або сільської Ради народних депутатів підприємств і організацій для надання платних послуг, пов'язаних з підготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів;

 сприяння діяльності по утриманню у безпечному для дорожнього руху стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та їх облаштуванню об'єктами сервісу;

 сприяння організації та здійсненню медичної допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах та інших заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

 проведення серед різних соціально-вікових груп населення профілактичних заходів щодо безпеки дорожнього руху;

 навчання населення Правил дорожнього руху;

здійснення заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму.

Стаття 8. Компетенція органів територіального громадського самоврядування

 Компетенція органів територіального громадського самоврядування у сфері безпеки дорожнього руху встановлюється відповідними місцевими Радами народних депутатів у межах наданих їм цим Законом повноважень, вимог екологічної безпеки.

Стаття 9. Компетенція власників автомобільних доріг,

 вулиць та залізничних переїздів

 До компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить:

 розробка програм та здійснення заходів щодо розвитку, удосконалення, ремонту та утримання у безпечному для дорожнього руху стані доріг, вулиць та залізничних переїздів, зон відчуження;

 визначення структур управління, проектування, будівництва та утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів;

 участь у розробці положень про спеціальні структури управління дорожнім рухом;

 компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішеннями судових органів;

 забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху;

 організація і здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього природного середовища;

 забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов;

 вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях;

 передача права на експлуатаційне утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів іншим юридичним особам;

 визначення нормативів та виділення необхідних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів;

 передача права на будівництво комунальних та інших споруд, прокладання комунікацій, на захисні роботи і споруди, сервісні споруди та обладнання відповідно до чинного законодавства;

 проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених насаджень та інше;

 термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;

 влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і відпочинку учасників дорожнього руху та створення інших об'єктів дорожнього сервісу;

 розробка та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів системами термінового зв'язку для виклику міліції, швидкої медичної та технічної допомоги; { Абзац шістнадцятий статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 обладнання доріг, вулиць та залізничних переїздів технічними засобами регулювання дорожнього руху та їх утримання;

 проведення лінійного аналізу аварійності на підвідомчих автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;

 виявлення аварійно-небезпечних ділянок та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і впровадження у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення організації дорожнього руху;

 погодження маршрутів перевезення небезпечних, надгабаритних і великовагових вантажів;

 забезпечення роботи спеціалізованих служб по здійсненню заходів щодо організації дорожнього руху;

 своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами;

 організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

 вирішення інших питань дорожнього руху згідно з чинним законодавством.

Стаття 10. Компетенція власників транспортних засобів

 До компетенції власників транспортних засобів належить:

 здійснення заходів щодо розвитку, експлуатації та утримання у справному технічному стані транспортних засобів; { Абзац другий статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3565-VI ( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 розвиток мережі навчальних закладів по підготовці та підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів;

 організація та здійснення заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

 організація та здійснення заходів щодо захисту навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту;

 організація та фінансування заходів, пов'язаних із

профілактикою дорожньо-транспортного травматизму; вирішення питань експлуатації транспорту у надзвичайних ситуаціях;

 створення за наявності більше п'ятнадцяти одиниць транспортних засобів, що дислокуються в одному населеному пункті, автотранспортного підприємства з відокремленою територією та комплексом відповідних умов, із введенням посад фахівців з безпеки дорожнього руху, відповідальних за зберігання, технічне обслуговування та експлуатацію транспортних засобів. {Статтю 10 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 586-VI (586-17) від 24.09.2008}

Стаття 11. Участь міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та об'єднань у забезпеченні безпеки дорожнього руху

Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання у межах своєї компетенції забезпечують безпеку дорожнього руху, несуть відповідальність за виконання державних і галузевих програм у сфері дорожнього руху, видають нормативні акти про дорожній рух, що не суперечать законодавству про дорожній рух, сприяють підприємствам, установам та організаціям, що входять до їх складу, у здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху.

Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання за дорученням Кабінету Міністрів України можуть виконувати окремі функції міжгалузевого управління у сфері дорожнього руху та його безпеки.

У міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади та об'єднаннях, підприємствах та організаціях, що мають транспортні засоби, при чисельності зайнятих експлуатацією транспортних засобів понад 50 чоловік, вводиться посада фахівця з безпеки дорожнього руху, а понад 500 чоловік - створюється служба безпеки дорожнього руху. Положення про цю службу затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 12. Участь підприємств, установ, організацій у забезпеченні безпеки дорожнього руху, обов'язки посадових осіб у цій сфері

 1. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання розробляють і здійснюють заходи для забезпечення безпеки дорожнього руху, проводять у трудових колективах профілактичну роботу по дотриманню вимог законодавства про дорожній рух, за згодою з первинними профспілковими організаціями включають до колективних договорів вимоги щодо форм впливу на членів трудового колективу у разі порушення ними обов'язків учасників дорожнього руху, встановлених чинним законодавством про дорожній рух.

( Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

 2. Посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов'язані:

 забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв, здійснювати контроль за станом їх здоров'я і дотриманням режиму праці та відпочинку;

 забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та дотримання екологічних вимог їх експлуатації;

 не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортним засобом відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; {Абзац четвертий частини другої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008}

 не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, переобладнані з порушенням вимог законодавства або не пройшли обов'язкового технічного контролю. { Абзац п'ятий частини другої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3565-VI

(3565-17) від 05.07.2011}

 3. Посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов'язані:

 забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

 при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху ( 879-2007-п ), а також відновлення безпечних умов для руху;

 впроваджувати у повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього руху при здійсненні будівництва, реконструкції та ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів;

 позначати місця виконання робіт, місця, де залишено на дорозі, вулиці, залізничному переїзді машини і механізми, будівельні матеріали тощо, відповідними дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами, а в темний час доби і при тумані - сигнальними вогнями, передбаченими діючими нормами;

 по закінченні робіт на дорозі, вулиці, залізничному переїзді негайно привести їх у стан, що забезпечує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів і пішоходів, та впорядкувати зони відчуження;

 у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць, залізничних переїздів невідкладно здійснювати заходи для їх очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху, що виникла;

 обладнувати їх технічними засобами регулювання дорожнього руху;

 виявляти аварійно-небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних пригод та забезпечувати здійснення у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та організації дорожнього руху для забезпечення його безпеки;

 своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобам;

щомісяця проводити лінійний аналіз аварійності.

 4. Особи, які відповідають за експлуатацію під'їзних і грунтових доріг, а також власники транспортних засобів зобов'язані виключати можливість виносу транспортними засобами землі, каміння або інших матеріалів на автомобільні дороги, вулиці, залізничні

переїзди. \

Стаття 13. Участь об'єднань громадян і громадян у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху

 Об'єднання громадян і громадяни мають сприяти державним органам у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху.

{ Частину другу статті 13 виключено на підставі Закону

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання зобов'язані враховувати пропозиції об'єднань громадян і громадян з питань безпеки дорожнього руху.

 Держава забезпечує проведення пільгової податкової політики щодо об'єднань громадян, головною метою яких є проведення заходів з безпеки дорожнього руху.

Розділ III

 ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

 Стаття 14. Учасники дорожнього руху

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

 Учасники дорожнього руху мають право на:

 безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

 вивчення норм і правил дорожнього руху;

 отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також підрозділів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України інформації про умови дорожнього руху. { Абзац четвертий частини третьої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника підрозділів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства. { Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 Учасники дорожнього руху зобов'язані:

 знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

 створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

 виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

 Працівники органів внутрішніх справ, військової інспекції безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, дорожньо-експлуатаційних служб при виконанні службових обов'язків можуть відступати від окремих вимог Правил дорожнього руху лише у випадках і при виконанні умов, викладених у них. ( Частина шоста статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

Стаття 15. Основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами

 Кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

 Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано:

 мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку;

 автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку;

 автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку;

 автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.

 Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів ( 487-2009-п ) визначається Кабінетом Міністрів України.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами атестації отримали відповідний атестат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються спільним актом Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань освіти і науки, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років у порядку ( 490-2009-п ), визначеному Кабінетом Міністрів України.

 Центральний орган виконавчої влади з питань нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації трактористів-машиністів та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері.

 Теоретичний і практичний іспити для отримання права на керування транспортними засобами відповідної категорії складаються в підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та в центральному органі виконавчої влади з питань нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

 Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України ( 340-93-п ).

{Частина дев'ята статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3163-VI ( 3163-17 ) від 17.03.2011 }

 Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення.

{Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1528-IV (1528-15 ) від 19.02.2004; в редакції Закону N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

Стаття 16. Основні права та обов'язки водія транспортного засобу

 Водій має право:

 керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку;

 довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування;

 знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи;

 відступати від вимог цього розділу Закону в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян;

 на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я у випадках, передбачених цим Законом;

 на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

 одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

 Водій зобов'язаний:

 мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України пред'являти для перевірки

посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів; { Абзац другий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, N 1961-IV ( 1961-15 ) від 01.07.2004, N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, N 3565-VI

( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 виконувати розпорядження працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; ( Абзац третій частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

 вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху - дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку;

 не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; { Абзац п'ятий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі;

 своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль; { Абзац сьомий частини другої статті 16 в редакції Закону N 3565-VI ( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі;

 надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами;

 сплатити збір за першу реєстрацію транспортного засобу згідно з Податковим кодексом України ( 2755-17 ); { Абзац десятий частини другої статті 16 в редакції Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

 надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю;

 вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі з боку пасажирів.

 Надавати транспортний засіб:

 а) працівникам міліції та охорони здоров'я для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; ( Пункт "а" частини третьої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

 б) працівникам міліції, а водії військових транспортних засобів також і посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для виконання непередбачених і невідкладних службових обов'язків по затриманню правопорушників. При цьому водій має право на відшкодування збитків згідно з чинним законодавством. ( Пункт "б" частини третьої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

{Частину четверту статті 16 виключено на підставі Закону

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008}

Стаття 17. Основні права і обов'язки пішохода

Пішохід, тобто особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу (до пішоходів належать також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигунів, ведуть велосипед, мопед чи мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу або інвалідну коляску), має право:

на переважне перетинання проїзної частини по позначених пішохідних переходах;

 при відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя переходити дорогу, вулицю, залізничний переїзд під прямим кутом до краю проїзної частини на дільниці, де вона добре проглядається в обидві сторони;

 вимагати від державних та місцевих органів влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів створення необхідних умов для забезпечення безпеки руху.

 Пішохід зобов'язаний:

 рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їх відсутності - по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці;

 перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їх відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч;

 керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється;

 не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді;

 не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження;

 стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом;

 не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Стаття 18. Основні обов'язки та права пасажира

 Пасажир, тобто особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним, зобов'язаний:

 здійснювати посадку в транспортний засіб лише із спеціального майданчика, а в разі його відсутності - з тротуару чи узбіччя;

 здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення

руху транспортного засобу;

 не відволікати увагу водія від керування транспортним засобом;

 під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки,

бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі.

 Пасажир при користуванні транспортним засобом має право на:

 безпечне перевезення себе і багажу;

 відшкодування заподіяних збитків;

 своєчасну і точну інформацію про умови і порядок руху.

Стаття 19. Основні права і обов'язки велосипедистів і погоничів тварин

 Особи, які керують велосипедами без двигунів, мають право:

 їздити по спеціальних велосипедних доріжках, а в разі їх відсутності - по краю проїзної частини дороги, вулиці чи узбіччю.

 Вони зобов'язані:

 використовувати технічно справні та належним чином обладнані велосипеди;

 не перевозити вантажів, що заважають керуванню;

 не перевозити пасажирів, за винятком дітей віком до семи років, на спеціально обладнаному сидінні.

 Погоничі тварин зобов'язані:

 не залишати тварин на проїзній частині без догляду, не переганяти тварин через залізничні колії та дороги, вулиці поза спеціально відведеними місцями, а також через проїзну частину в темний час доби і в умовах недостатньої видимості.

 Візки (сани) повинні бути обладнані світловідбивними пристроями, а в темний час доби - і ліхтарями.

Стаття 20. Навчання різних груп населення Правил дорожнього руху

 Навчання громадян Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ) здійснюється згідно з типовими навчальними програмами ( 670-2009-п ), підготовленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки, погодженими з Міністерством внутрішніх справ України і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту та затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки забезпечує вивчення Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ) в дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах, а також підготовку і перепідготовку педагогічних працівників, діяльність яких пов'язана з навчанням громадян Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ) та підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів.

Розвиток у дітей навичок безпечної поведінки на дорогах розпочинається в дошкільних навчальних закладах із трирічного віку. У загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах може проводитися навчання учнів Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ) за програмами підготовки водіїв категорій A1, A, B1, B.

 Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України, засоби масової інформації надають допомогу у проведенні профілактичних заходів і в навчанні різних груп населення Правил дорожнього руху" ( 1306-2001-п ).